Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц дійшла висновку про наявність підстав для визнання договорів дарування фіктивними.
 

Так, банк звернувся до суду з із позовом про визнання договору дарування недійсним і скасування державної реєстрації права власності, посилаючись на те, що вироком іншого суду фізичну особу визнано винною у вчиненні злочину та визначено розмір нанесених збитків.
 
Однак, вказаною особою було укладено договори дарування зі своїми дітьми щодо безоплатної передачі у власність частин будинку і земельної ділянки.
 
Відчужуючи нерухоме майно на користь своїх дітей, вказана особа знала про стягнення з нього, на підставі судового рішення, боргу на користь банку, тому дана особа могла передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на нерухоме майно, а отже оспорювані правочини є фіктивними.
 
Велика Палата Верховного Суду дійшла у даній справі дійшла наступних висновків.
 
Фіктивний правочин характеризується його вчиненням сторонами лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний.
 
Така протизаконна ціль як укладення договору дарування майна з родичем для приховування від конфіскації чи звернення стягнення свідчить, що його правова мета є іншою, ніж безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі).
 
Тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.
 
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду погодилася із рішеннями судів попередніх інстанцій щодо визнання договорів дарування фіктивними, оскільки, дарування було спрямоване виключно на приховування майна та недопущення звернення стягнення на нього зі сторони банку.