Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи № 342/180/17 щодо стягнення заборгованості за кредитним договором, укладеним шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, сформувала висновки, які в подальшому суттєво вплинуть на формування судової практики у кредитних спорах.
Так, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.
Заяви-анкети, які банк іменує кредитними договорами, не містять умови договору про суму кредитування, строки повернення кредиту, розмір процентів за користування кредитом, відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання тощо.
При цьому Велика Палата Верховного Суду констатує, що в даному спорі банк не зміг належними доказами підтвердити, які саме Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг розумів позичальник, ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету, а також те, що вказані документи взагалі містили умови, зокрема щодо кредитування, процентів за користування кредитними коштами, умови щодо сплати неустойки (пені, штрафів).
За таких обставин, та без наданих доказів про конкретні запропоновані позичальнику Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про умови кредитування, відсотки за користування кредитними коштами, розмір пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із позичальником кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Враховуючи зазначене, питання щодо наявності правових підстав для стягнення з позичальник на користь банку процентів за користування кредитними коштами, пені, штрафів (фіксована частина) та (процентна складова) за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань є безпідставними у зв`язку з безпідставністю позовних вимог через відсутність передбаченого обов`язку позичальника по їх сплаті банку у анкеті-заяві.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору із позичальником банк дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону Ураїни «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.
Отже, в даному випадку банк вправі вимагати повернення лише фактично наданих позичальнику коштів та лише за умови доведення надання таких коштів у заявленому розмірі.
